Ярослав Горбунов, голова Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації: «Я буду відстоювати цивілізований і професійний підхід у питанні розміщення тимчасових споруд та наполягати на соціальній відповідальності бізнесу»
- Деталі
- Опубліковано: Вівторок, 23 грудня 2014, 18:26
- Перегляди: 3870
Ярослав Горбунов на власному досвіді знайомий з потребами мешканців Дніпровського району, з проблемами бізнесу, адже багато років займається громадсько-політичною діяльністю, пройшов шлях від депутата Дніпровської райради та заступника голови Дніпровської райдержадміністрації до керівника цього, одного з найбільших районів столиці. До вашої уваги – розповідь Ярослава Горбунова про нинішню ситуацію у Дніпровському районі.
Уся моя трудова діяльність та життєвий шлях пов'язані з Дніпровським районом Києва – мешкаю тут від лютого 1975 р., тут живе моя сім'я, отже, це мій рідний район. Громадсько-політичною діяльністю займаюся вже більше 15 років: з 2006 по 2010 роки я був депутатом Дніпровської районної ради, у 2009 – 2010 рр. працював заступником голови Дніпровської районної державної адміністрації з питань сім'ї, молоді та спорту, очолював і досі очолюю нашу районну організацію партії «УДАР». Був також період (це 2012 - частина 2013 року), коли я представляв інтереси «Громадянського Корпусу» в Дніпровському районі.
За результатами виборів 2014 року я став депутатом Київської міської ради, від травня поточного року працював першим заступником голови, від серпня - головою Дніпровської районної державної адміністрації.
Якщо об'єктивно подивитися на нинішню ситуацію, то вона дещо схожа на період після другої світової війни. Із правкою на те, що війна триває, хоч і прикрита абревіатурою «АТО».
Болюча проблема – кадри. Треба все-таки мати чітко визначену кадрову політику, проводити кадрові зміни у багатьох сферах життєдіяльності району.
Взяти, прикладом, сферу житлово-комунального господарства – тут і система досі радянська, і люди у ній звикли працювати по-радянськи, тобто ніяк: гроші отримувати, імітувати бурхливу діяльність, а на виході – жодного результату.
Величезна проблема наразі – тотальне невиконання бюджету, що значною мірою пов'язано з подіями в країні. Тому навіть там, де кадрової проблеми начебто нема, або ж там, де ми вже провели якісь кадрові зміни, складно працювати через відсутність фінансів як важливого робочого інструменту.
Тут дещо допомагає моє депутатство – я свідомо йшов у бюджетну комісію Київради, оскільки зіткнувся з такою парадоксальною ситуацією: Дніпровський район - другий за чисельністю населення, натомість за рівнем фінансування є одним із останніх у столиці.
Чому так сталося? Причину вбачаю у наступному. Вся система самоврядування в столиці була знищена абсолютно свідомо, й місто було переведене на «ручний» режим управління. Тому, хто був ближче «до тіла», був настирливіше й навіть нахабніше у наполяганні «домовитися» з очільником столиці, той отримував більше фінансування, відтак, будував і більші плани.
Попереднє керівництво Дніпровського району або не змогло, або не схотіло наблизитися «до тіла», тут уже не беруся гадати, проте факт залишається фактом: за рівнем фінансування ми пасли задніх. І багато районних структурних підрозділів із власними рахунки мали їх заблокованими, у тому числі й апарат адміністрації.
Наслідком, ми не могли придбати елементарного – паперу, бензину або заправити картриджі, сплатити послугу охорони власної адміністративної будівлі. Ще гірше, що було «наглухо» заблоковано рахунок управління освіти, а це, першою чергою, харчування дітей. Підприємці, які його забезпечували, годували наших дітей у борг, але ж їхні можливості та терпіння не безмежні. Проте жодних кроків до розблокування рахунку освітян не вживалося. І вже мені довелося докласти чималих зусиль, аби розблокувати цю справу, і ми якось дотягли до кінця попереднього навчального року. А вже з вересня харчування дітей у наших загальноосвітніх закладах іде без збоїв.
Стан розвитку бізнесу в Дніпровському районі значною мірою також суперечить логіці: хоча район вважається «спальним», однак за рівнем промислового виробництва посідає в Києві шосте місце. А колись був і другим-третім – коли працювали заводи «Ленінська кузня», «Хімволокно», «Радикал», інші. Та потім із різних причин оці бюджетоутворюючі підприємства закрилися. Тією ж стежиною, на жаль, пішли й інші. Зокрема, 2-й хлібозавод біля станції метро «Лівобережна», котрий «Кулиничі» та інші «азарівські» структури просто придушили, й натепер він повністю зупинений. Із 1 жовтня поточного року припинив виробничу діяльність і молокозавод «Галактон», що також давав суттєвий внесок до бюджету.
На тлі занепаду великої промисловості, тимчасові споруди (або ж малі архітектурні форми – МАФи) посідають помітне місце у бізнесовому середовищі нашого району. За їхньою кількістю ми поступаємося лише Деснянському району. Що цілком логічно зважаючи на те, що Дніпровський район є й другим за Деснянським у столиці за чисельністю населення: 351 тисяча тут мешкає за пропискою, фактично ж, разом із приїжджими – десь 450 тисяч. І це колосальний ринок, який треба годувати, одягати, розважати та задовольняти інші потреби. Сьогодні за одягом або взуттям, у кафе чи розвагами їхати кудись у центр міста вже не актуально. Люди воліють, аби все це було доступно за місцем проживання. Такий значний попит породжує колосальне поле для розвитку місцевого бізнесу, що значною мірою сконцентрований саме у МАФах. Але їм варто шукати альтернативи.
Я, наприклад, підтримую ініціативу «Громадянського Корпусу» щодо скасування заборони на оренду тих сміттєзбірників біля житлових будинків, що практично не використовуються. Адже їх, після необхідного ремонту, можна віддати під магазини, інші пункти побутового обслуговування населення буквально за місцем проживання – хіба погано?! І в плані додаткових бюджетних надходжень доречно.
Є ще один, альтернативний МАФам, шлях. Дніпровський район характеризує переважно стара, ще радянських часів забудова, в якій перші поверхи май же суцільно житлові й якихось вбудованих стаціонарних комерційних площ украй мало. Забудова в нас украй щільна, тож будувати нові торгівельно-побутово-розважальні центри вже практично нема де. Натомість існує потреба в магазинах так званої пішої доступності. Це можуть бути не лише магазини, а й перукарні, пункти різноманітних ремонтних послуг тощо, за якими людям не доведеться їздити задалеко від своїх домівок. Це – очевидна перевага.
Запевняю, таку думку поділяє переважна частина депутатського корпусу Київради та керівників міської державної адміністрації. І ми налаштовані спростити переведення частини житлового фонду на перших поверхах будинків у нежитловий, де підприємці могли б абсолютно легітимно облаштовувати свій бізнес у сфері різноманітних послуг населенню. Задовольняти ж потребу в комерційних площах лише МАФами неправильно, адже район у такому випадку перетвориться на суцільний базар. Власне, вже перетворився. Та рішення мають прийматися у неодмінному партнерстві з організаціями, що представляють інтереси власників малих архітектурних форм.
Натомість, я чудово пам'ятаю ситуацію, що існувала до 2008 р. – до того моменту, коли банда Черновецького вивела діяльність МАФів поза правове поле. Адже тоді не було такого безладу й вакханалії з МАФами, як тепер. Тоді дотримувалися норми закону. Перед тим, як встановити тимчасову споруду, ретельно перевірялося й обґрунтовувалося місце її розміщення на відповідність норм безпеки тощо. Десь рік-півтора потрібно було збирати пакет документів. Натомість підприємець знав, що з ним укладали договір оренди мінімум на три роки, він мав юридичні гарантії - документи, що захищали його від корупції. І зараз можна ту схему, ті підходи, що були, де в чому модифікувати й відновити, спростивши дозвільну процедуру й скоротивши час отримання погоджень.
В умовах же того, що вся країна живе в стані постійної терористичної загрози, нам важливо мати розчищені шляхи евакуації від метро, зупинок громадського транспорту - у разі виникнення будь якої критичної ситуації. Для цього необхідно неухильно дотримуватися будівельних норм і не припускати захаращення МАФами цих просторів.
Зауваження викликає й зовнішній вигляд наших малих архітектурних форм – у більшості своїй він залишає бажати кращого. Іноді нарікання викликають, так би мовити, форми та методи роботи окремих «мафівців», їхній цинізм, особливо, званих у народі «розливайок». Хіба такі зауваження людей не є справедливими?
Спільними зусиллями громади, влади та бізнесу в Дніпровському районі створено комісію, що займалася розробкою комплексної схеми розміщення тимчасових споруд і подала свої напрацювання до КМДА. Ця комісія, за моїм переконання, має зберегтися й надалі.
Після того, як схему буде затверджено міською владою, комісія функціонуватиме як «третейський суд»: припустимо, коли траплятимуться якісь відмови підприємцям, або надходитимуть скарги з боку мешканців. Адже є скарги об'єктивні, а є замовні, як елемент конкурентної боротьби. Всі чудово розуміють, що абсолютно нескладно організувати шквал якихось скарг на окремо взятий МАФ, коли конкуренти зводять між собою рахунки. Такими спірними питаннями й перейматиметься наша спільна комісія з представників громади, влади та бізнесу.
При цьому в питанні облаштування тимчасових споруд ми маємо дуже мало часу. За ці шість років вакханалії, що існувала в даній сфері, люди вже настільки болісно сприймають узагалі сам факт існування малих архітектурних форм, що будь яка затримка позитивних змін може призвести до негативних наслідків як для влади, так і для бізнесу.
Співпраця між підприємцями та мешканцями міста, взаємний діалог могли б істотно зняти існуючу напругу. Можу сказати по Дніпровському району - на жаль, мало хто йде і готовий іти на подібні кроки. Власникам МАФів чомусь видається набагато простішим і дешевшим на всіх наплювати, не платити гроші до бюджету, не оформлювати жодних документів, не проводити робіт із благоустрою прилеглої території, не ремонтувати нічого. Простіше й дешевше винаймати якихось головорізів, які фізично будуть перешкоджати демонтажу їхніх ларьків.
Мені важливо, щоби підприємці повернулися обличчям у першу чергу до людей, не до влади. Адже їхній бізнес – для них і за рахунок їх. На жаль, пересічні підприємці не читають книги з економіки, менеджменту, тому часто-густо свій особистий інтерес ставлять попереду інтересів людей, і в підсумку – програють.
Отож, соціальна відповідальність бізнесу зараз особливо важлива. І тимчасові споруди як бізнес, що впритул наближений до людей, повинен бути соціально відповідальним і соціально орієнтованим. І тоді, впевнений, буде знайдено суспільний консенсус.
До того ж, зменшення кількості ларьків позначиться позитивно на бізнесі – для тих, хто залишиться, однозначно збільшаться прибутки, з яких можна буде платити податки, робити благоустрій - тобто дати щось людям. У такому випадку, у самих людей далі буде бажання з цим бізнесом співпрацювати, приходити туди ще і ще.
Впевнений, маємо реанімувати у Дніпровському районі Раду підприємців – саме тих, які представляють малий і середній бізнес. Наразі в нас функціонує Рада директорів промислових підприємств Дніпровського району. Однак малий і середній бізнес – це також істотний прошарок населення, це колосальна сфера діяльності та величезна кількість працівників, і ці люди мають право на своє організаційне облаштування. До цієї співпраці ми й запрошуємо зацікавлені громадські організації та об'єднання підприємців.
Коментарі
ВКонтакте